Приклад.
Семирічний Андрій бачить, що однокласники грають у футбол, дуже хоче приєднатися, але ходить по краю поля і так і не підходить: «Вони подумають, що я заважаю». Це не реальність, а внутрішня невпевненість.
Однією з причин, чому дитина почувається самотньою і ніяк не може знайти друзів, є нестача впевненості у своїх силах. Їй здається, що вона нікому не цікава, що з нею ніхто не захоче спілкуватися і вже тим більше дружити. Вона відчуває себе недостатньо хорошою для того, щоб хтось із однолітків звернув на неї увагу.
Зазвичай подібні думки і переживання властиві дітям із заниженою самооцінкою. Деякі настільки не вірять у себе, що навіть не роблять спроб налагодити спілкування і подружитися хоч з кимось, їм здається, що їх обов’язково відкинуть, їм відмовлять.
Приклад.
Десятирічна Ліза в таборі весь час сидить з книжкою. Вона хоче познайомитися, але думає: «Я нудна, зі мною не захочуть говорити», і навіть не робить першого кроку.
А є діти, які через низьку самооцінку, навпаки, поводяться занадто нав’язливо. Вони настільки активно намагаються сподобатися, розташувати до себе, догодити, що це викликає неприязнь у їхніх однолітків. У результаті самооцінка, а разом із нею і впевненість у власних силах ще більше знижується.
Приклад.
Максим постійно приносить однокласникам смаколики, дає списувати, сміється з образливих жартів про себе, щоб його «прийняли». У якийсь момент діти починають уникати його нав’язливості, а він робить висновок: «Я нікому не потрібен».
Чому в одних дітей немає складнощів із самооцінкою, а в інших є?
Річ у тім, що самооцінка будь-якої людини безпосередньо пов’язана з самоцінністю — умінням приймати себе і визнавати власну цінність незалежно від умов і зовнішніх обставин. Це глибоке внутрішнє знання: «Я цінний сам по собі, незалежно від моїх успіхів чи невдач. Я гідний любові і поваги. Я можу впоратися з труднощами».
Приклад.
Дві дівчинки отримали по 8 балів замість 12. Одна каже: «Я дурна, у мене ніколи не вийде», інша — «Шкода, але наступного разу підготуюся інакше». У першої — самооцінка зав’язана на оцінці, у другої — є внутрішнє відчуття власної цінності.
Почуття самоцінності не з’являється само собою, воно формується поступово, перетворюючись на потужний фундамент для здорової самооцінки. І формується воно насамперед у сім’ї, у взаєминах з близькими, особливо з батьками.
Що допомагає розвинути самоцінність у дитини
1. Теплі слова на її адресу без жодного приводу
Мова йде не про дежурні репліки на кшталт «Молодець!», «Здорово!», «Чудово!» у відповідь на якусь дію дитини, а про щирі фрази підтримки і прояв любові просто так:
— «Добре, що ти є»,
— «Я так рада, що ти мій син / моя донька»,
— «Мені з тобою цікаво / добре»,
— «Я в тебе вірю».
Приклад.
По дорозі додому мама каже: «Мені сьогодні так сподобалося, як ти уважно слухав бабусю. Я дуже рада, що ти в мене є». Це не про оцінку, а про саму дитину.
Іноді батьки забувають або не вважають за потрібне говорити про своє ставлення, про свої почуття. Їм здається, що діти і так все розуміють. У результаті приємні і добрі слова звучать тільки тоді, коли для цього є привід: гарна оцінка, грамота, якесь досягнення (прибрана кімната, призове місце на олімпіаді).
Коли так відбувається, дитина починає думати, що вона гідна чогось хорошого тільки в разі успіху, тільки якщо заслужила. Цю ілюзію вона переносить у доросле життя: безкінечно заслужує повагу і любов, постійно доводить оточуючим свою цінність і ніяк не може повірити в себе.
2. Відмова від порівнянь і оцінок
Іноді батьки з благих намірів порівнюють дитину з кимось із знайомих, ставлять у приклад «сина маминої подруги». І тим самим повідомляють їй, що вона недостатньо хороша. Що є хтось кращий, розумніший, акуратніший, цікавіший. Такі порівняння змушують дитину почуватися недостатньо цінною і важливою, породжують сумніви в батьківській любові.
Приклад.
«Подивися, Олег вже сам готує, а ти навіть бутерброд не можеш зробити нормально» — звучить як: «Олег кращий за тебе». Дитина не отримує мотивації, лише сором.
Дитину можна порівнювати тільки з нею самою в минулому, допомагаючи їй помітити власні успіхи, маленькі перемоги, прогрес у чомусь. Наприклад: «Подивись, як вправно і швидко ти катаєшся на велосипеді! А пам’ятаєш, як спочатку тобі було важко тримати рівновагу? Добре, що ти не здався!». Це надихає і допомагає не опускати руки перед труднощами.
3. Прийняття почуттів дитини
Кожному з батьків хочеться, щоб його дитина була задоволена життям і щаслива. Так приємно бачити, коли вона посміхається, радіє чомусь. І так непросто буває витримувати моменти, коли вона плаче від відчаю, сумує, злиться, ображається або мучиться від заздрості. Хочеться всі ці неприємні емоції «вимкнути» або замінити приємними. Тому так і тягне сказати: «Не плач», «Не злись», «Візьми себе в руки», «На ображених воду возять», «Ой, як некрасиво».
Опасність подібних фраз у тому, що вони забороняють дитині відчувати і виражати окремі почуття. У результаті вона може відчувати себе «неправильною» через те, що ці самі почуття в неї виникають всупереч її бажанню. «Зі мною щось не так», «Я відчуваю не те, що повинна» — такі думки з’являються в голові у дитини. Це негативно позначається на її самооцінці.
Приклад.
Хлопчик ревнує маму до молодшої сестрички і плаче. У відповідь чує: «Припини, це соромно, ти ж старший». Він не перестає відчувати — він починає вважати себе поганим через свої почуття.
Замість заборон варто приєднатися до дитячих почуттів і назвати їх: «Я бачу, як ти засмучений», «Розумію, що тобі дуже сумно», «Відчуваю, як ти зараз злишся». Це дасть дитині відчуття підтримки з боку близьких, прийняття власних почуттів і розуміння, що вони природні, нормальні.
4. Розділення вчинків і особистості дитини
Діти не завжди поводяться так, як просять дорослі. Вони можуть бешкетувати, чинити дурниці, діяти необдумано, поводитися грубо. Батьки, намагаючись вплинути на дитину, врозумити її, нерідко починають засуджувати не конкретний проступок, а її особистість загалом. Наприклад, якщо вона повільно збирається, на її адресу може прозвучати: «Вічно ти як черепаха!». Не прибралася в кімнаті — звучить щось на кшталт: «Як можна бути таким нечупарою!». Не виконала домашнє завдання — одразу стає «ледарем і неробою».
А дитина вбирає інформацію про себе, як губка. І дуже швидко привласнює ті ярлики, які отримала від мами з татом. Тобто вона цілком щиро починає вважати себе ледарем, копушею, невдахою, бездарним двієчником або незграбою, у якого вічно все не так.
Приклад.
Дівчинка кілька разів забула змінне взуття, і тато сказав: «Ти безголова». Через деякий час вона сама називає себе так само, виправдовуючи будь-який промах.
Тому краще не давати оцінку особистості дитини, а говорити про конкретний її вчинок: не «Ти поганий», а «Ти погано вчинив». У цьому разі дитина відчуває, що її промах або проступок не визначають її як особистість, і вона не думає про себе в негативному ключі.
5. Батьківський приклад
Безумовно, кожній дитині в моменти промахів і невдач потрібна батьківська підтримка, відчуття надійного тилу, теплі слова, сказані від душі. Усе це допомагає справлятися з труднощами і продовжувати вірити у свої сили. Але крім цього важливо, щоб дитина бачила приклади самопідтримки у своїй родині і знала, як підбадьорити себе в непрості життєві моменти. Цьому легко навчитися через спостереження за близькими.
Приклад.
Мама забула важливий документ, повертається додому і каже при дитині: «Я така дурна, нічого не можу нормально зробити». Дитина вчиться саме так говорити про себе у разі помилки. Якщо ж мама каже: «Ой, забула. Неприємно, але зараз повернуся і все владнаю», — дитина бачить іншу модель.
Але якщо батьки звикли сварити і звинувачувати самих себе, коли щось не виходить, то дитина запам’ятає цю стратегію поведінки і, швидше за все, відтворюватиме її надалі.
Тому важливо відмовитися від будь-яких образливих слів на свою адресу, на кшталт «от роззява», «руки-крюки», «кваша» і так далі. Діти постійно спостерігають за тим, як поводяться мама і тато, як вони ставляться до себе, і роблять висновки на майбутнє.
Головні висновки
Усе, про що ми говорили, можна звести до трьох важливих ідей:
1️⃣ Наповнюйте «скарбничку самоцінності» дитини «плюсовими» монетками: підтримкою, прийняттям, увагою до почуттів, поміченими зусиллями. Це ваш противаговий баланс усім «мінусам», які дитина неминуче отримує ззовні.
2️⃣ Даруйте дитині безумовну любов. Не за хороші оцінки чи поведінку, а просто так. Тому що вона є.
3️⃣ Будьте для неї прикладом. Важливо, щоб ви не просто говорили, а показували, як це — цінувати, поважати себе, бути живою людиною.
Тому, виховуючи дитину, яка вірить у себе, важливо бачити не лише школу, творчість і спорт, а й ще один, насправді головний напрям — розвиток емоційної грамотності та soft skills. Саме він допомагає дитині відчувати свою цінність, будувати здорові стосунки, легше проживати помилки й не губитися серед інших. Якщо вам це відгукується, ви можете обрати для своєї дитини програми з розвитку емоційного інтелекту та soft skills в Академії Емолект — це база для справжньої внутрішньої опори й упевненості.
